Субота
20.04.2024
10:17
20.04.2024
10:17
Сайт журналістів ВНУ
| Меню сайту |
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
| Форма входу |
| Пошук |
| Календар | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Архів записів |
| Оплачена реклама |
| > |
Так важко коли хочеться любити
Так важко коли хочеться любити,
І серце плаче, на одинці, в самоті,
А інколи так хочеш просто жити,
Натомість же блукаєш в забутті.
Цей стан жалю пригнічує свідомість
І руки опускає до землі,
Породжує собою дивну сонність,
І часто сниться, як згораю у вогні.
І важко це словами передати,
Коли не бачиш радостей в житті,
Коли тобі нема про що згадати,
І ти не впевнений в своєму майбутті...
Коли на серці смуток...
Коли на серці смуток
І холодно в душі,
Візьми перо у руку
І просто напиши.
Про те що відчуваєш,
Про спогади сумні,
Про те чого бажаєш
Та бачиш у вісні.
Не бійся мрій ясних,
Всі створені любити,
Не бійся слів чужих,
Не бійся просто жити.
Послання для народу
Скільки років я страждав,
Від страшного болю,
Ледве душу не віддав,
Так хотів на волю.
Лиш огляньтеся навколо,
Ми усі тепер раби,
Правди в світі стало мало,
Люди прагнуть боротьби.
Ті мужі, що мають владу,
Лиш про статки думають,
Не хвилює їх громада,
Нас вони не слухають.
Ми повинні об’єднатись,
І сказати власне «Ні»!
Ми не будемо здаватись,
І коритися брехні.
КОХАНА
Не випадково доля нас звела,
І про кохання не дала забути,
Вогонь любові в тілі розвела
І серцю знову хочеться творити.
Люблю ці миті радості й тривоги,
Коли на зустріч до коханої лечу,
І місяць лиш освітлює дороги,
Чекай, ще мить і я примчу…
Ти сяєш як сонце, зимового дня,
Палаєш мов зіронька ясна,
При зустрічі шепчеш: «навіки твоя»,
Кохана, ти просто прекрасна!
Падає сніг…
Згадалися часи Помаранчевої революції, всі були переповненні почуттями і я в тому числі,ось знайшов папірець 4 річної давності, тоді ще був геть малий, а зараз читаю і дивуюся, цікавий вірш вийшов.
Падає сніг на долоні і тане…
Знаю, наш час, ще прийде, ще настане,
А поки шукаймо й надіймось на краще,
Зневірившись істини всім стало важче.
Та істина є, її треба пізнати,
Рідну країну пора визволяти,
І взявшись за руки до цілі іти,
Тільки тоді ми досягнем мети…
Грудень 2004 р.
КАЯТТЯ
Невже я полюбити знов зумів,
Невже ти покорила мою душу?
Пробач за все, благаю, не хотів!
Та все ж покаятись тобі я мушу.
Я не хотів завдати тобі болю,
Я не хотів, щоб ти була сумна,
Я не хотів потрапити в неволю,
Без тебе я спускаюся до дна.
Ці дні солодкого кохання,
Що дарувала ти мені,
Ці миті радості й пізнання,
І сни про зустріч навесні…
Я не забуду їх до віку,
Це спогади цінніші за життя,
Я знаю, що приречений на муку,
Без тебе я не бачу майбуття…
Летіли дні на чорних крилах суму...
Летіли дні на чорних крилах суму,
Душа боліла, плакала земля,
І спогади були подібні струму,
Беззахисним я був, мов немовля.
Бувало, я втрачав надію
На справжні, щирі почуття,
Здавалось, більше не зумію
Знов полюбить до забуття…
Та смутний час пройшов,
Лиш спогади зостались
Про пристрасну любов
В яку колись загрались.
Медсестра
Смотрю в твой кабинет и о тебе мечтаю,
картинка медсестра, красива й молода,
Но вместе нам не быть, я это понимаю.
И ты меня не вспомнишь, когда пройдут года...
Но все равно я ждал, надеялся и верил,
Я знал что ты прийдеш и скажеш мне «привет»,
И долго я не спал, тобою просто бредил,
Тебя не видел день - казалось столько лет.
Но время истекло и нам пора прощаться,
Ты скажеш мне пока и я кивну в ответ.
Как жаль, что не успел во всем тебе признаться,
Но я был не готов и выбросил букет...
Так важко коли хочеться любити,
І серце плаче, на одинці, в самоті,
А інколи так хочеш просто жити,
Натомість же блукаєш в забутті.
Цей стан жалю пригнічує свідомість
І руки опускає до землі,
Породжує собою дивну сонність,
І часто сниться, як згораю у вогні.
І важко це словами передати,
Коли не бачиш радостей в житті,
Коли тобі нема про що згадати,
І ти не впевнений в своєму майбутті...
Коли на серці смуток...
Коли на серці смуток
І холодно в душі,
Візьми перо у руку
І просто напиши.
Про те що відчуваєш,
Про спогади сумні,
Про те чого бажаєш
Та бачиш у вісні.
Не бійся мрій ясних,
Всі створені любити,
Не бійся слів чужих,
Не бійся просто жити.
Послання для народу
Скільки років я страждав,
Від страшного болю,
Ледве душу не віддав,
Так хотів на волю.
Лиш огляньтеся навколо,
Ми усі тепер раби,
Правди в світі стало мало,
Люди прагнуть боротьби.
Ті мужі, що мають владу,
Лиш про статки думають,
Не хвилює їх громада,
Нас вони не слухають.
Ми повинні об’єднатись,
І сказати власне «Ні»!
Ми не будемо здаватись,
І коритися брехні.
КОХАНА
Не випадково доля нас звела,
І про кохання не дала забути,
Вогонь любові в тілі розвела
І серцю знову хочеться творити.
Люблю ці миті радості й тривоги,
Коли на зустріч до коханої лечу,
І місяць лиш освітлює дороги,
Чекай, ще мить і я примчу…
Ти сяєш як сонце, зимового дня,
Палаєш мов зіронька ясна,
При зустрічі шепчеш: «навіки твоя»,
Кохана, ти просто прекрасна!
Падає сніг…
Згадалися часи Помаранчевої революції, всі були переповненні почуттями і я в тому числі,ось знайшов папірець 4 річної давності, тоді ще був геть малий, а зараз читаю і дивуюся, цікавий вірш вийшов.
Падає сніг на долоні і тане…
Знаю, наш час, ще прийде, ще настане,
А поки шукаймо й надіймось на краще,
Зневірившись істини всім стало важче.
Та істина є, її треба пізнати,
Рідну країну пора визволяти,
І взявшись за руки до цілі іти,
Тільки тоді ми досягнем мети…
Грудень 2004 р.
КАЯТТЯ
Невже я полюбити знов зумів,
Невже ти покорила мою душу?
Пробач за все, благаю, не хотів!
Та все ж покаятись тобі я мушу.
Я не хотів завдати тобі болю,
Я не хотів, щоб ти була сумна,
Я не хотів потрапити в неволю,
Без тебе я спускаюся до дна.
Ці дні солодкого кохання,
Що дарувала ти мені,
Ці миті радості й пізнання,
І сни про зустріч навесні…
Я не забуду їх до віку,
Це спогади цінніші за життя,
Я знаю, що приречений на муку,
Без тебе я не бачу майбуття…
Летіли дні на чорних крилах суму...
Летіли дні на чорних крилах суму,
Душа боліла, плакала земля,
І спогади були подібні струму,
Беззахисним я був, мов немовля.
Бувало, я втрачав надію
На справжні, щирі почуття,
Здавалось, більше не зумію
Знов полюбить до забуття…
Та смутний час пройшов,
Лиш спогади зостались
Про пристрасну любов
В яку колись загрались.
Медсестра
Смотрю в твой кабинет и о тебе мечтаю,
картинка медсестра, красива й молода,
Но вместе нам не быть, я это понимаю.
И ты меня не вспомнишь, когда пройдут года...
Но все равно я ждал, надеялся и верил,
Я знал что ты прийдеш и скажеш мне «привет»,
И долго я не спал, тобою просто бредил,
Тебя не видел день - казалось столько лет.
Но время истекло и нам пора прощаться,
Ты скажеш мне пока и я кивну в ответ.
Как жаль, что не успел во всем тебе признаться,
Но я был не готов и выбросил букет...
Меланхолія
І знов дивлюся в темну далечінь,
Безодня манить непокірну душу,
І вже не чути більше голосінь,
Про те, що я прокинутися мушу,
І страх жахливий сутність покорив,
І думка промайнула лиш єдина,
Чому життя я гідно не прожив?
І вмить із тьми з’явилася «Людина»...
І дзвони дивні пролунали у думках
І Божий спів впокоїв духа грішного,
І все життя перетворилось в крах,
І я готовий був до суду того вічного.
Та Голос Істини до мене мовив грізно:
Ще рано відправлятись тобі в путь,
Живи, люби, твори, допоки ще не пізно,
І про тепло людське ніколи не забудь!
І все навколо щезнуло в ту мить,
І знов душа відчула власне тіло,
Аж дивно, вже нічого не болить;
Єство моє земне тепло зігріло.
Ты покорила меня
Ты покорила меня,
А потом убила,
Ты издевалася любя,
И нежно боль дарила.
Меня ты нежно целовала,
Шептала лживые слова,
Другого парня обнимала,
Другому тело оттдала.
Хотя его ты не любила,
И видела всего лиш раз,
И как зовут ты не спросила,
Не загленула в омут глаз.
А парню й этого хватило,
Он получил чего хотел,
А тело девушки горело,
И парень тоже покраснел...