Сайт журналістів ВНУ - Ігор Мацута
П`ятниця
09.12.2016
11:45

Сайт журналістів ВНУ

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 27
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Оплачена реклама
>
Так важко коли хочеться любити

Так важко коли хочеться любити,
І серце плаче, на одинці, в самоті,
А інколи так хочеш просто жити,
Натомість же блукаєш в забутті.

Цей стан жалю пригнічує свідомість
І руки опускає до землі,
Породжує собою дивну сонність,
І часто сниться, як згораю у вогні.

І важко це словами передати,
Коли не бачиш радостей в житті,
Коли тобі нема про що згадати,
І ти не впевнений в своєму майбутті...


Коли на серці смуток...

Коли на серці смуток
І холодно в душі,
Візьми перо у руку
І просто напиши.

Про те що відчуваєш,
Про спогади сумні,
Про те чого бажаєш
Та бачиш у вісні.

Не бійся мрій ясних,
Всі створені любити,
Не бійся слів чужих,
Не бійся просто жити.


Послання для народу

Скільки років я страждав,
Від страшного болю,
Ледве душу не віддав,
Так хотів на волю.

Лиш огляньтеся навколо,
Ми усі тепер раби,
Правди в світі стало мало,
Люди прагнуть боротьби.

Ті мужі, що мають владу,
Лиш про статки думають,
Не хвилює їх громада,
Нас вони не слухають.

Ми повинні об’єднатись,
І сказати власне «Ні»!
Ми не будемо здаватись,
І коритися брехні.


КОХАНА

Не випадково доля нас звела,
І про кохання не дала забути,
Вогонь любові в тілі розвела
І серцю знову хочеться творити.

Люблю ці миті радості й тривоги,
Коли на зустріч до коханої лечу,
І місяць лиш освітлює дороги,
Чекай, ще мить і я примчу…

Ти сяєш як сонце, зимового дня,
Палаєш мов зіронька ясна,
При зустрічі шепчеш: «навіки твоя»,
Кохана, ти просто прекрасна!


Падає сніг…

Згадалися часи Помаранчевої революції, всі були переповненні почуттями і я в тому числі,ось знайшов папірець 4 річної давності, тоді ще був геть малий, а зараз читаю і дивуюся, цікавий вірш вийшов.

Падає сніг на долоні і тане…
Знаю, наш час, ще прийде, ще настане,
А поки шукаймо й надіймось на краще,
Зневірившись істини всім стало важче.

Та істина є, її треба пізнати,
Рідну країну пора визволяти,
І взявшись за руки до цілі іти,
Тільки тоді ми досягнем мети…

Грудень 2004 р.



КАЯТТЯ


Невже я полюбити знов зумів,
Невже ти покорила мою душу?
Пробач за все, благаю, не хотів!
Та все ж покаятись тобі я мушу.

Я не хотів завдати тобі болю,
Я не хотів, щоб ти була сумна,
Я не хотів потрапити в неволю,
Без тебе я спускаюся до дна.

Ці дні солодкого кохання,
Що дарувала ти мені,
Ці миті радості й пізнання,
І сни про зустріч навесні…

Я не забуду їх до віку,
Це спогади цінніші за життя,
Я знаю, що приречений на муку,
Без тебе я не бачу майбуття…


Летіли дні на чорних крилах суму...


Летіли дні на чорних крилах суму,
Душа боліла, плакала земля,
І спогади були подібні струму,
Беззахисним я був, мов немовля.

Бувало, я втрачав надію
На справжні, щирі почуття,
Здавалось, більше не зумію
Знов полюбить до забуття…

Та смутний час пройшов,
Лиш спогади зостались
Про пристрасну любов
В яку колись загрались.


Медсестра

Смотрю в твой кабинет и о тебе мечтаю,
картинка медсестра, красива й молода,
Но вместе нам не быть, я это понимаю.
И ты меня не вспомнишь, когда пройдут года...

Но все равно я ждал, надеялся и верил,
Я знал что ты прийдеш и скажеш мне «привет»,
И долго я не спал, тобою просто бредил,
Тебя не видел день - казалось столько лет.

Но время истекло и нам пора прощаться,
Ты скажеш мне пока и я кивну в ответ.
Как жаль, что не успел во всем тебе признаться,
Но я был не готов и выбросил букет...


Меланхолія
 
І знов дивлюся в темну далечінь,
Безодня манить непокірну душу,
І вже не чути більше голосінь,
Про те, що я прокинутися мушу,
 
І страх жахливий сутність покорив,
І думка промайнула лиш єдина,
Чому життя я гідно не прожив?
І вмить із тьми з’явилася «Людина»...
 
І дзвони дивні пролунали у думках
І Божий спів впокоїв духа грішного,
І все життя перетворилось в крах,
І я готовий був до суду того вічного.
 
Та Голос Істини до мене мовив грізно:
Ще рано відправлятись тобі в путь,
Живи, люби, твори, допоки ще не пізно,
І про тепло людське ніколи не забудь!
 
І все навколо щезнуло в ту мить,
І знов душа відчула власне тіло,
Аж дивно, вже нічого не болить;
Єство моє земне тепло зігріло.



Ты покорила меня

Ты покорила меня,
А потом убила,
Ты издевалася любя,
И нежно боль дарила.

Меня ты  нежно целовала,
Шептала лживые слова,
Другого парня обнимала,
Другому тело оттдала.

Хотя его ты не любила,
И видела всего лиш раз,
И как зовут ты не спросила,
Не загленула в омут глаз.

А парню й этого хватило, 
Он получил чего хотел,
А тело девушки горело,
И парень тоже покраснел...